До перших соціальних потреб, що розвиваються у людини, належить потреба в спілкуванні. Вона служить провідним фактором психічного розвитку людини (за Л. Виготським, М. Лісіною) протягом усього її життя від дитинства до похилого віку. Вагомими соціально-психологічними особливостями соціалізації у ВНЗ є характеристики міжособистісного спілкування в студентській групі, де студент для інших членів групи постає як об’єкт спілкування, викликаючи до себе ставлення як до суб’єкта. Важливу роль у комунікативній діяльності студентської групи відіграє установка студента на оточення, його оцінювання: одні передусім бачать позитивне, добре в людині; інші – лише негативне, недоліки; треті (їх більшість) – і позитивне, і негативне.
Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності. Спочатку воно відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії. З розвитком суспільства, ускладненням діяльності воно набуло відносної самостійності і стало виконувати специфічну функцію передавання наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Однак у процесі спілкування активізуються механізми психологічних захистів у співрозмовників як способи уникнення неприйнятної інформації, збереження цілісності Я образу.
Немає коментарів:
Дописати коментар